Спосіб художнього зображення, заснований на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.
У байці Григорія Сковороди «Бджола і Шершень» образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола— «символ мудрої людини, що в природженому ділі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити».
Стилістичний прийом, який полягає в повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку.
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Василь Стус «Господи, гніву пречистого.»
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Павло Тичина «О панно Інно»
Стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні. За матеріал при формулюванні аналогії чи натяку, що утворює алюзію, часто править загальновідомий історичний вислів або якась крилата фраза, наприклад: «Прокрустове ложе», «Рубікон перейдено» тощо.
У творі «Contra spem spero!» Леся Українка використовує алюзію на образ напівміфічного царя давньогрецького міста Ефір, що за спробу уникнути смерті, був покараний богами і мусив вічно виконувати важку марну працю, викочувати камінь на гору.
Фразеологізм “Сізіфова праця” — безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; уживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі
Іван Франко «Чого являєшся мені у сні?»
Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля.
Спів калиновий піниться над водою
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хугою світовою,
Тільки Тобою, тільки Тобою.
Василь Стус
Стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за змістом. В основі антитези часто лежать антоніми.
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
Ліна Костенко «Маруся Чурай»
Повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.
О панно Інно, панно Інно!
Павло Тичина «О панно Інно, панно Інно!»
Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. Наприклад, «я казав це тисячі разів».
У «Слові про похід Ігорів» використано гіперболу в описі Святослава, що «наступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота».
Художнє означення. Слово чи словосполучення, яке завдяки особливій функції в тексті, допомагає іншому слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості та насиченості.
Тож сядьмо браття русичі на коней.
Щоб глянуть на великий синій Дон!
Хоробрі, мужні русичі! Загину
Або шоломом Дону зачерпну!
«Слово про похід Ігорів»
Постійний епітет - може постійно вживатися поряд з певними словами.
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.
Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!
Стилістична фігура, протилежна до анафори, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків.
Вміла мати брови дати,
Карі оченята,
Та не вміла на сім світі
Щастя-долі дати.
Тарас Шевченко «Катерина»
Стилістична фігура поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову. Звичне розташування слів у реченні : підмет передує присудку, означення – означуваному слову.
Я на гору круту крем’яную
буду камінь важкий підіймать…
Леся Українка «Contra spem spero!»
Один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві….
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,...
В. Симоненко «Лебеді материнсва»
Слово, значення якого переноситься на найменування предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
«Ой Морозе, Морозенку»
Літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. Наприклад, збірка Василя Стуса «Веселий цвинтар».
Ні я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні
Леся Українка «Contra spem spero!»
Аналогія, уподібнення, паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя. Найчастіше трапляється у синтаксичних структурах, властивих фольклорній традиції.
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.
«Віють вітри, віють буйні»
Вид метафори, вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи і наділеного її властивостями.
Добігало вже сонце до гір,
Величезне, червоне,
Іван Франко «Мойсей»
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива, ...
Тарас Шевченко «Причинна»
Художній засіб, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього , за допомогою зв’язки, тобто сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. Інколи порівняння може бути вираженим іменником у формі орудного відмінка без сполучників. Брови дашком, губи варениками.
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Іван Франко «Чого являєшся мені у сні?»
Повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.
О Руська земле, ти вже за горою!
«Слово про похід Ігорів»
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Григорій Сковорода «Всякому місту звичай і права»
Риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.
І мовить Ігор: "Донче, славен будь
За те, що князя хвилями леліяв,..
Голосить Ярославна, примовляє:
"Вітриле, вітре, Стрибоже швидкий,
Навіщо мечеш стріли половецькі…
Голосить Ярославна, примовляє:
"О сонце ясне, лагідне усім!
Навіщо, красне, промені жагучі
Простерло ти в безводному степу…
«Слово про похід Ігорів»
Риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Т.Шевченко «Кавказ»
Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.
«Віють вітри, віють буйні»
Такий тип художнього образу, в якому конкретний зображуваний предмет водночас з власним має значення вказівки на інший предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символи вказують на ідеї, поняття або інші абстракції, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстрактного поняття). За цими ознаками символ схожий на алегорію, проте ідея алегорії раціональна і однозначна, тоді як ідея символу емоційна і багатозначна.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Василь Стус
Стилістична фігура, що ґрунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво-дивне, темна темниця, тьма-тьмуща. Ще одним типом тавтології є повторення вже вираженого, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої. У назві усмішки Остапа Вишні “Моя автобіографія” використано тавтологію.
кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
Василь Голобородько «Наша мова»